15.01 - 150 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО (1871-1942) - УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНІЙ ПЛАНЕТАРНОГО МАСШТАБУ: найвидатніший мовознавець світу, найвизначніший світовий дослідник сходу, історик, письменник, перекладач, фундатор першої Академії наук. Ім'я Кримського міститься в затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Його останній учень Омелян Пріцак влучно назвав вченого "найкращим кримським подарунком Україні". Володів майже 100 мовами світу. Жартома відповідав: "Легше буде сказати, яких я мов не знаю". Листувався з Грінченком, Франком, Українкою. Франко писав про нього як про «високоталановитого поета» і «дуже оригінального повістяра». Не мав й краплини української крові: по лінії батька походив із кримськотатарського роду, мати - шляхтичка. Присвятив своє життя УКРАЇНСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ІДЕЇ, відродженню української науки та культури. У трирічному віці навчився читати. Любов до української мови йому прищепили Павло Житецький та Михайло Драгоманов ще у знаменитій колегії Павла Ґалаґана, де Кримський навчався підлітком. Мовою не лише свого спілкування, а і наукової та творчої праці Кримський свідомо обирає українську мову. У часи Російської імперії це було неприйнятно. Але вчений вперто говорив українською і французькою. 1918 року переїхав до Києва, де обійняв посаду секретаря заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. З 1921 - директор Інституту української наукової мови. 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви. За свою любов до мов він поплатився зіром і потребував допомоги секретаря. Його очима став Микола Левченко, якого він усиновив і який пізніше став дослідником з україністики. Репресований радянською владою, Левченко врятував своїми свідченнями свого вчителя від арешту 1929 у інспірованому НКВС процесі над «Спілкою визволення України».
ЖЕРТВА СТАЛІНСЬКОГО ТЕРОРУ. Залишив унікальні дослідження української мови. Вів запеклу полеміку з російськими вченими, адже вважав, що українська мова уже в XI столітті існувала «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця» (а не в ХIV, як пропагувала радянська наука). Саме тоді Кримським зацікавлюються органи влади. Каганович запросив Кримського укласти "Російсько-український словник", але вчений рішуче відмовився: "... не хочу рискувати своїм чесним ім'ям перед галичанами, що досі твердо вірили в мою непідкупну чесність і рішуче усуваюся від участи в Словникові, де безшабашно гарцюють усякі мовокалічники та мовозасмітники". 1941 Кримського заарештовано, звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності як "ідеолога українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля" й ув'язнено. Кримського разом з багатьма іншими представниками української інтелігенції у холодних вагонах відправляють до Казахстану. Досі невідоме місце його поховання.
Як письменник Кримський відомий
поетичними творами (збірка «Пальмове гілля»), оповіданнями («Повістки
й ескізи з українського життя») та романом — «Андрій Лаговський».
Перекладав Омара Хайяма, Сааді, Фірдоусі та багатьох західноєвропейських поетів.
Переклав Коран й опублікував його з науковими коментарями. Поміж тогочасною
інтелігенцією було престижно вивчати Коран по Кримському.
Протягом життя таємно й безнадійно кохав Лесю Українку. На його шістдесятиріччі Павло Тичина прочитав присвячений Кримському вірш, де згадувалася «вічно мрійна Леся...», що розкрило цю таємницю. Українка присвятила свою драму "В катакомбах" "шановному побратимові А. Кримському".
"Поезіє! супутнице моя!
Ти — теплий, животворний промінь сонця,
Ти — тихий місяць, що в тюрмі сія
З закуреного, темного віконця."
А. Кримський
Немає коментарів:
Дописати коментар