понеділок, 31 травня 2021 р.
пʼятниця, 21 травня 2021 р.
160 РОКІВ!
"Винесли
труну, поклали на козацькій віз, накрили червоною китайкою. Замість
волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з
далекого краю до свого дому"
Г. Честахівський - друг Шевченка
Співпраця з гімназією № 3
ГОДИНА НАЦІОНАЛЬНОГО ШАНУВАННЯ
"ШЛЯХ ДОДОМУ"
І ВОЗВЕЛИЧИМО НА ДИВО
І РОЗУМ НАШ, І НАШ ЯЗИК
Т. Шевченко
вівторок, 18 травня 2021 р.
пʼятниця, 14 травня 2021 р.
ВСЕУКРАЇНСЬКА АКЦІЯ З ПРОМОЦІЇ ЧИТАННЯ
#Читай_досягай.
СВОЮ УЛЮБЛЕНУ ТОП-5 КНИЖОК ПРОДОВЖУЄ ПРЕЗЕНТУВАТИ ПАНІ МАРІЯ - ЗАВІДУЮЧА БІБЛІОТЕКОЮ
ІВАН БАГРЯНИЙ «САД ГЕТСИМАНСЬКИЙ» - КНИГА, ЯКА РЯТУЄ НАЦІОНАЛЬНУ ПАМ’ЯТЬ!
Захоплююся рідними письменниками – ДУХОВНИМИ ТВОРЦЯМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ТІ, які за заповітом Лесі перетворили СЛОВО на іскристу ЗБРОЮ, і не лише не загинули у чорну добу, а ще й написали КНИГИ, які стали МЕЧЕМ НА КАТІВ. Один з них – Іван Багряний. Книгу, яка розповідає про радянські тортури в Україні – «Сад Гетсиманський» - французи прочитали ще у 1950-му. Ну а ми дістали змогу її прочитати лише у Незалежній Україні. Книга, яка перекладена англійською, німецькою, французькою, італійською, голландською мовами і принесла світову славу українській літературі 20-го сторіччя, написана письменником-емігрантом, який сам пройшов всі кола червоного пекла і не лише не зламався, а за Тарасовим заповітом на сторожі коло тих БЕЗНЕВИННИХ УКРАЇНСЬКИХ ЖЕРТВ СТАЛІНСЬКОГО ТЕРОРУ поставив СЛОВО – КНИГУ. Книга, у якій прізвища катів і в’язнів справжні, написана за 23 роки до «Архіпелага ГУЛАГА» Солженіцина. Книга, яка зберігає і доносить до сучасних поколінь національну пам’ять, стає порятунком від лжеісторичних міфів.
Як це бути в пеклі? Як це бути ЛЮДИНОЮ в пеклі? І як сталося так, що Україна потрапила в пекло? Україно, Україно, де твоє обличчя?! Наполохані й ніби гнані в шию люди пригнічені думкою потрапити замість роботи на Колиму. Андрій Чумак – головний герой роману - вловив основну тенденцію модерної радянської інквізиції – обернути людину в ганчірку, в тварину, що скавулить і плазує. Обернути її в ганебну моральну руїну, розчавити й знищити людську душу. Андрій поставив на карту своє серце, свою душу. Змагався з тоталітарною системою, щоб себе зберегти від позорища перед самим собою. Це не героїзм. Це щось таке, що немає імені в людській мові. Для Андрія смерть героїв була великим, недосяжним щастям. І водночас ним володіло шалене бажання перемогти. Калікою, напівтрупом, але ПЕРЕМОГТИ! А як перемогти, коли не дає спокою питання: ХТО, ХТО зрадник? Невже хтось із братів? Страшно подумати. Або, не дай Боже, кохана Катерина? Що є кращого в світі, як образ ніжної, як голубка, прекрасної, як сонце, милої й лагідної, як пестливий весняний вітер, коханої жінки?! Так невже Катерина? Іноді в камеру залітає одірваний вітром листочок. Листочок з волі! На нім написано надзвичайну поему, що стрясає душу, - поему про сонце, вітер, життя… і поему про зраду… якщо той листочок осиковий. Так ХТО той листочок осиковий на волі?
Запам’ятався мені 80-річний Петровський, який нагадував Андрію постаттю й величчю апостола Петра, бо він був священиком тієї церкви, з якої на волі священиків не залишилось: Української автокефальної. Глибоко інтелігентна людина, непохитна в своїй вірі. Мабуть, такими були перші християни… А ще цікава історія, як з кримінального 15-тилітнього Сашка українські націоналісти зробили свідомо політичного.
Багряний дає чітку ідентифікацію, як впізнати ката. Дуже просто: з мови загарбників і володарів своєї землі відчув Андрій стовпа диявольської системи. Найогидніший кат – це той кат, який пишається своїм «козацьким родом». Андрій не витримав: обмовив ката. І сумління змучило його: так, нехай той – червоний варвар, але ж він його обмовив. Висмикнув Андрій прокляту занозу зі свого серця: відмовився від нешляхетного вчинку. Але як на мене, то можна було б цього і не робити.
Чим рятувалися люди в тюрмі? Здогадуєтесь? Не лайкою, а розповідями книжок. Вони хотіли утекти … до далекої мадам Боварі, в інший світ, в інше царство – в царство чаклуна, великого митця й естета Густава Флобера. А ще музикою. Дивно! Яка музика у тюрмі? Море звуків гойдається від тужливого Шопена до ніжного Штрауса… До незрівнянного Леонтовича… От місяць в хвилях справжньої любові грає свою сонату. І раптом… гострий біль гасить звукову галюцинацію. А ще лунала у камері українська пісня. Пісня перекочувалась, як лагідна хвиля, з кінця в кінець камери, то завмираючи на одному кінці, то підносячись в другому. Коли її доспівували українці, підхоплювали вірмени, а потім – греки. І знову українці. А коли українську пісню співав Чернуха, то Андрій не міг відпекатися від думки, що українську пісню посаджено в тюрму! В штрафну камеру. А вона – та пісня – й «ноль уваги». Зтероризована, вона зовсім не збирається здаватись, зринає чиста й грімлива й дерзко розправляє крила, гримить на повен голос. А її захищає ворохобна босяцка січ від тюремного цербера.
На останніх сторінках роману ми нарешті дізнаємось, ХТО зрадник. І я подумала: це ж було так зрозуміло… Письменник з середини минулого сторіччя волає у наше сьогодення: він нас попереджає: нічого не змінилося: зрадник той самий. На щастя, це не були брати чи Катерина. Їх усіх прирекли до розстрілу. Андрій, три його рідні брати і зовсім юна сестра їх – Галя – «вороги народу». Вони не визнали соціалізму, будованого тюрмою й кулею. Ніхто з приречених не просив помилування. Але помилування прийшло від невідомого: невідомо хто з волі подав апеляцію і розстріл було замінено 20-літньою каторгою. І я думаю: а може це той кат-варвар, який змінився після Андрієвого виховання або його змінив шляхетний Андрієвий ВЧИНОК? А може і ні... Лиш не замінили нічим Катриного божевілля… Але всі дороги сходимі, і кожна ніч – навіть полярна ніч! – кінчається ранком… І завжди звучатиме в душі «Місячна соната» Бетховена про любов велику і недосяжну…
І на десерт улюблена цитата від гордого і несамовитого комбрига Васильченка, якому потрощили кістки нелюдськими тортурами, але так і не змусили визнати вигадану «вину» і навіть не змусили закричати від болю під час катувань:
« Я проклинаю той день і час… коли я … не пішов з Симоном Петлюрою… Може б, ця мерзость не панувала…»
ЧИТАЙ - ФОРМУЙ НАЦІОНАЛЬНУ ПАМ'ЯТЬ УКРАЇНИ!
пʼятниця, 7 травня 2021 р.
Ми повинні
"... Навчитися не боятися дивитися у вічі правдивій історії, подолати минулі трагедії, почерпнути з них силу для майбутнього — сьогодні це найважливіший виклик, який стоїть перед нами. Ми пережили найстрашніші трагедії у світовій історії, які коштували мільйонів життів, і залишилися жити на своїй землі, відновили на ній свою державу. Це означає, що ми здатні перемагати. Це означає, що ми здобули саме ту, найважливішу перемогу, за яку варто було боротися."
В. В'ятрович
ЧИТАЄМО КНИГИ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ
ТОП-5 НАЙВРАЖАЮЧИХ КНИГ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ ВІД БІБЛІОТЕКАРІВ:
1. Олександр Довженко "Україна в огні"
2. Павло Загребельний "Дума про невмирущого"
3. Олесь Гончар "Модри камень"
4. Євген Гуцало "Діти війни"
5. Улас Самчук "П'ять по дванадцятій. Записки на бігу"
НЕМАЄ НІЧОГО РАДІСНІШОГО ЗА ПЕРЕМОГУ!
Цицерон
середа, 5 травня 2021 р.
ДРУГА СВІТОВА: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР
У Другій світовій війні українці втратили більше, ніж Велика Британія, Канада, Польща, США та Франція разом узяті. Загальні втрати України у цій війні оцінюються у 8-10 мільйонів життів. Кількість українських жертв можна порівняти із населенням сучасної Австрії. Протягом Другої світової війни фронт двічі пройшов усією територією України. Через Харків, друге за розміром місто країни, фронт пройшов чотири рази. Українці боролися проти Гітлера та його союзників у арміях Польщі та СРСР, Канади і Франції, Сполучених Штатів Америки та Чехословаччини, на театрах військових дій Європи, Африки та Азії, на Тихому та Атлантичному океанах. Українець Олексій Берест був одним з тих, хто встановив прапор СРСР на Рейхстазі у Берліні, а українець Майкл (Микола) Стренк – одним з тих, хто підняв прапор Сполучених Штатів над Іводзимою. Наслідком зіткнення двох тоталітаризмів стали небачені жертви як серед військових, так і серед цивільного населення України, територія між Карпатами і Доном стала Кривавими землями. Такою була для українців ціна відсутності власної незалежної держави.
ПАМ'ЯТАЄМО!
Вірш про Другу світову читає Ян - читач 12 років
ДОТОРКНИСЬ ДО ПАМ'ЯТІ СЕРЦЕМ:
ВИВЧИ ВІРШ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ!