МУЗИЧНИЙ ДИВОГРАЙ 

УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ

 СПІВУЧІ СЕСТРИ ТВЕРДУНОВИ 

ЗАВІТАЛИ ДО НАС У БІБЛІОТЕКУ

ЧАРІВНА І СВІТЛА УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ...

 

ДАРУНОК БІБЛІОТЕЦІ!

Родина Шляк подарувала бібліотеці

 зібрану власними рученятками

 картину-пазл 

"Щасливе дитинство".

ЩИРО ДЯКУЄМО!

9.08 - 105 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ 

ТУВЕ М. ЯНССОН (1914-2001) - ФІНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ, ЛАУРЕАТА МІЖНАРОДНОЇЗОЛОТОЇ МЕДАЛІ імені АНДЕРСЕНА, ЛАУРЕАТА ПРЕМІЇ імені

 С. ЛАГЕРЛЕФ.

 «…без щасливих дитячих років, проведених біля моря… я…ніколи б не почала писати». 

Т. М. Янсон

                                                                                                       

       Янссон завжди підкреслювала, що, в першу чергу вона - художник, але світове визнання здобула завдяки книжкам про мумі-тролів -  чарівних істот, що мешкають в ідилічній Мумі-долині. Вона написала про них більше 10-ти книжок, і ... 1500! оповідань в картинках, опублікованих у газетах!!! Саме ця фантастична кількість задовольнила інтерес дитячої публіки до мумі-тролів. Туве Маріка Янсон зростала у творчій атмосфері. Її батько Віктор Янссон -  відомий скульптор, який сконструював фінські статуї  свободи. Мати - графічний дизайнер. Вперше про чарівних істот маленька Туве почула в домі свого дядька, коли  залазила до комірчини, шукаючи щось смачненьке. Дядько жартома лякав її злими тролями, які немовби живуть у комірці й охороняють харчі. А зовнішність  Мумі-троля народилася у суперечці з братом: передражнюючи його, Туве намалювала на стіні маленького бегемота, який і став  найвідомішим фінським казковим літературним персонажем. А ще  задовго до того, як Мумі-троль зажив самостійним життям на сторінках її літературних казок, вона зображала його маленьку постать на карикатурах замість власного підпису. Її живописні роботи представлялися на багатьох виставках Фінляндії і Швеції. Янссон любила англійську літературу і тому з особливим запалом малювала ілюстрації до книг Льюїса Керролла. А коли вона вперше проілюструвала власну казкову повість «Малюк троль та велика повінь», то відчула справжню свободу.  Книги про мумі-тролів були написані шведською; нині вони відомі у всьому світі в перекладах більш ніж 40 мовами. За бажанням польських дітей письменницю  нагороджено Орденом Посмішки.  У м. Тампере в приміщенні дитячої бібліотеки знаходиться Музей мумі-тролів. У ньому зібрано понад 2000 ілюстрацій до книжок Т. Янсон. Її книжки розходилися багатомільйонними тиражами і видавалися по всьому світу. «Капелюх чарівника» був перекладений навіть на японську, тайську і фарсі. Так Туве Янссон стала мільйонером і однією з найбагатших жінок у Фінляндії. Однак це була дивна мільйонерка!  Вона продовжувала вести дуже скромний спосіб життя: користувалася громадським транспортом, сама ходила за покупками і особисто відповідала на листи від своїх читачів. Письменниця викупила у власність острів Кловхарун у Фінській затоці, на якому вона часто усамітнювалася. Зараз він перетворений на музей-заповідник. Навіть і сьогодні доходи від реалізації продукції, що використовує образи мумі-тролів, складають таку ж частину державного бюджету Фінляндії, що і податкові відрахування корпорації «Nokia».

Я - Ганнуся. Мені 7 рочків. Я в захваті від мумі-тролів. Я навіть з матусею зв'язала гачком улюбленого казкового героя.

9.08 - 120 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
 П. Л. ТРЕВЕРС (1899-1996) - АНГЛІЙСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ 

«Якщо вас цікавлять факти моєї біографії,  то історія мого життя міститься в „Мері Поппінс“...».

                                                                                    П. Л. Треверс  

 «... я ніколи не вважала "Мері Поппінс" дитячою книжкою. Я і думати не думала про юних читачів, і плекала надію, що моєю книжкою будуть зачитуватися дорослі – так і вийшло. Багато пані писали мені, що коли вони читали мою книгу дітям, батьки тихенько підкрадалися до дверей дитячої, щоб теж послухати"

                                                                             П. Л. Треверс 

 

   Одного разу Треверс довелося посидіти з двома дітьми. Для них вона придумала історію про няню, яка носила речі в саквояжі і мала парасольку з головою папуги на ручці. Так гувернантка Мері Поппінс прийшла в будинок № 17 у Вишневому провулку подбати про сім'ю Бенкс і їх чотирьох дітей. Це була надзвичайна няня, оскільки діти при ній постійно потрапляли в загадкові і чарівні історії.

 «Я ніколи не вважала, що придумала її. Може, це вона вигадала мене. Мабуть, тому мені так важко писати про себе».

 (Памела Треверс про Мері Поппінс)

5.08 - 120 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ 
Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА (1898-1984) - УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА

 "... в літературі тепер настанова — писати «виробничі» та «колгоспні» романи, до чого я аж ніяк не мастак. Ну, що ж — доведеться писати «для вічности», відкладаючи написане в папку «Як умру, то поховайте»…"

                                                                                      Б. Антоненко-Давидович

    Письменник -   незламної волі і жахливої долі: за відмову зросійщувати словники української мови 1935 засуджений до страти. Радянська влада "не вибачила" йому участь у визвольних змаганнях 1917—1920-х років: Антоненко-Давидович служив у лавах Запорізького корпусу армії УНР та Армії Директорії. Навчався в петлюрівському юнкерському училищі. Спогади про звитяжну боротьбу за державну незалежність втілені в зворушливому оповіданні "Шурабуря". 1918 обіймав посаду коменданта Мелітополя. Організовував українські школи.  1933 здійснив подорож на велосипеді з Києва до Полтави через Батурин, Глухів, Гадяч, Охтирку й Диканьку разом з Підмогильним, Багряним, Тенетою.   Вищу міру покарання замінили на 10 років ГУЛАГу. Вини не визнав. Ув'язнення відбував у СИБЛАГу, БАМЛАГу:  у жахливих умовах дзьобав граніт і скелі, кайлував мерзлу землю, прокладаючи залізницю. Його ім'я  піддано анафемі з суворою забороною згадувати. Приходило розпорядження  — спалити його книги. Відбувши перший термін, повернувся в Україну, однак  був знову арештований за зберігання лірики О. Олеся і без суду позбавлений волі: засуджений на довічне заслання до Красноярського краю. Сталінський терор вирвав його з літератури, коли йому було 35, а повернувся він в літературу у 58. До Києва  привіз с собою чорновик роману "За ширмою", який писав у найнелюдяніших умовах на випадкових клаптиках паперу в кожну вільну хвилину.  Своє нове життя на волі розпочав  мандрівкою по рідній, давно не баченій батьківщині. Так народилась книжка "Збруч".  А ще 60-річчя відзначив перевиданням одного з своїх  давніших оповідань - «Крила Артема Летючого». Цикл "Сибірські новели" - найсильніші у творчому доробку письменника.     Знамениті його роздуми й спостереження над українською літературною мовою з'явилися під назвою «Як ми говоримо».  Ця книжка стала останньою публікацією творів Антоненка-Давидовича. Від 1971 року двері видавництв і журналів радянської України для нього  знову закриті. Його "нові провини" - це підтримка зв'язків з творчою молоддю, що склала дисидентські кола, і відмова свідчити на суді над В. Морозом - українським істориком -  політв'язнем. Письменник зазнає тиску: його перестають друкувати, цькують у пресі. У цей час  у Болгарії, Польщі, Англії, Канаді, США, Австралії  перекладають і перевидають  твори Антоненка-Давидовича.  Залишив спогади про  Васильченка, Плужника, Тенету,  Рильського,  Сосюру та процес СВУ. 

"...мушу писати, бо інакше життя втрачає всякий сенс"

                                                                                   Б. Антоненко-Давидович