пʼятниця, 30 серпня 2019 р.
понеділок, 12 серпня 2019 р.
9.08 - 105 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
ТУВЕ М. ЯНССОН (1914-2001) - ФІНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ, ЛАУРЕАТА МІЖНАРОДНОЇЗОЛОТОЇ МЕДАЛІ імені АНДЕРСЕНА, ЛАУРЕАТА ПРЕМІЇ імені
С. ЛАГЕРЛЕФ.
«…без щасливих дитячих років, проведених біля моря… я…ніколи б не почала писати».
Т. М. Янсон
Янссон завжди
підкреслювала, що, в першу чергу вона - художник, але світове визнання
здобула завдяки книжкам про мумі-тролів - чарівних істот, що мешкають в
ідилічній Мумі-долині. Вона написала про них більше 10-ти книжок, і ... 1500! оповідань
в картинках, опублікованих у газетах!!! Саме ця фантастична кількість задовольнила інтерес дитячої публіки до мумі-тролів. Туве Маріка Янсон
зростала у творчій атмосфері. Її батько Віктор Янссон - відомий
скульптор, який сконструював фінські статуї свободи. Мати - графічний
дизайнер. Вперше про чарівних істот маленька Туве почула в домі свого дядька,
коли залазила до комірчини, шукаючи щось смачненьке. Дядько жартома лякав
її злими тролями, які немовби живуть у комірці й охороняють харчі. А зовнішність
Мумі-троля народилася у суперечці з братом: передражнюючи його, Туве намалювала
на стіні маленького бегемота, який і став найвідомішим фінським казковим
літературним персонажем. А ще задовго до того, як Мумі-троль зажив
самостійним життям на сторінках її літературних казок, вона зображала його
маленьку постать на карикатурах замість власного підпису. Її живописні роботи
представлялися на багатьох виставках Фінляндії і Швеції. Янссон любила
англійську літературу і тому з особливим запалом малювала ілюстрації до книг
Льюїса Керролла. А коли вона вперше проілюструвала власну казкову повість «Малюк
троль та велика повінь», то відчула справжню свободу. Книги про
мумі-тролів були написані шведською; нині вони відомі у всьому світі в
перекладах більш ніж 40 мовами. За бажанням польських дітей письменницю
нагороджено Орденом Посмішки. У м. Тампере в приміщенні дитячої
бібліотеки знаходиться Музей мумі-тролів. У ньому зібрано понад 2000 ілюстрацій
до книжок Т. Янсон. Її книжки розходилися багатомільйонними
тиражами і видавалися по всьому світу. «Капелюх чарівника» був перекладений
навіть на японську, тайську і фарсі. Так Туве Янссон стала
мільйонером і однією з найбагатших жінок у
Фінляндії. Однак це була дивна мільйонерка! Вона продовжувала вести дуже скромний
спосіб життя: користувалася громадським транспортом, сама ходила за покупками і особисто відповідала на листи від своїх читачів.
Письменниця викупила у власність острів Кловхарун у
Фінській затоці, на якому вона часто усамітнювалася. Зараз він перетворений на музей-заповідник. Навіть і сьогодні
доходи від реалізації продукції, що використовує образи мумі-тролів, складають таку ж частину державного бюджету Фінляндії, що і податкові відрахування
корпорації «Nokia».
Я - Ганнуся. Мені 7 рочків. Я в захваті від мумі-тролів. Я навіть з матусею зв'язала гачком улюбленого казкового героя.
четвер, 8 серпня 2019 р.
9.08 - 120 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
П. Л. ТРЕВЕРС (1899-1996) - АНГЛІЙСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ
П. Л. ТРЕВЕРС (1899-1996) - АНГЛІЙСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ
«Якщо вас цікавлять факти моєї біографії, то
історія мого життя міститься в „Мері Поппінс“...».
П. Л. Треверс
«... я ніколи не
вважала "Мері Поппінс" дитячою книжкою. Я і думати не думала про юних
читачів, і плекала надію, що моєю книжкою будуть зачитуватися
дорослі – так і вийшло. Багато пані писали мені, що коли вони
читали мою книгу дітям, батьки тихенько підкрадалися до дверей
дитячої, щоб теж послухати"
П. Л. Треверс
Одного разу Треверс довелося посидіти з двома дітьми. Для них
вона придумала історію про няню, яка носила речі в саквояжі і мала парасольку з
головою папуги на ручці. Так гувернантка Мері Поппінс прийшла в будинок
№ 17 у Вишневому провулку подбати про сім'ю Бенкс і їх чотирьох дітей. Це
була надзвичайна няня, оскільки діти при ній постійно потрапляли в загадкові і чарівні історії.
«Я ніколи не вважала, що придумала її. Може, це вона вигадала
мене. Мабуть, тому мені так важко писати про себе».
(Памела Треверс
про Мері Поппінс)
понеділок, 5 серпня 2019 р.
5.08 - 120 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА (1898-1984) - УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА (1898-1984) - УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
"... в літературі тепер настанова — писати «виробничі» та «колгоспні»
романи, до чого я аж ніяк не мастак. Ну, що ж — доведеться писати «для
вічности», відкладаючи написане в папку «Як умру, то поховайте»…"
Б. Антоненко-Давидович
Письменник
- незламної волі і жахливої долі: за відмову зросійщувати словники
української мови 1935 засуджений до страти. Радянська влада "не
вибачила" йому участь у визвольних змаганнях 1917—1920-х років:
Антоненко-Давидович служив у лавах Запорізького корпусу армії УНР та Армії Директорії. Навчався в петлюрівському юнкерському училищі. Спогади про звитяжну боротьбу за державну незалежність втілені в зворушливому оповіданні "Шурабуря".
1918 обіймав посаду коменданта Мелітополя. Організовував українські
школи. 1933 здійснив подорож на велосипеді з Києва до Полтави через
Батурин, Глухів, Гадяч, Охтирку й Диканьку разом з Підмогильним, Багряним,
Тенетою. Вищу міру покарання замінили на 10 років ГУЛАГу. Вини не
визнав. Ув'язнення відбував у СИБЛАГу, БАМЛАГу: у жахливих умовах дзьобав
граніт і скелі, кайлував мерзлу землю, прокладаючи залізницю. Його ім'я
піддано анафемі з суворою забороною згадувати. Приходило розпорядження —
спалити його книги. Відбувши перший термін, повернувся в Україну, однак
був знову арештований за зберігання лірики О. Олеся і без суду позбавлений волі: засуджений на довічне
заслання до Красноярського краю. Сталінський терор вирвав його з літератури,
коли йому було 35, а повернувся він в літературу у 58. До Києва привіз с
собою чорновик роману "За ширмою", який писав у найнелюдяніших умовах
на випадкових клаптиках паперу в кожну вільну хвилину. Своє нове життя на
волі розпочав мандрівкою по рідній, давно не баченій батьківщині. Так
народилась книжка "Збруч". А ще 60-річчя відзначив перевиданням
одного з своїх давніших оповідань - «Крила Артема Летючого».
Цикл "Сибірські новели" - найсильніші у творчому доробку письменника. Знамениті його роздуми й спостереження над українською
літературною мовою з'явилися під назвою «Як ми говоримо». Ця книжка стала
останньою публікацією творів Антоненка-Давидовича. Від 1971 року двері
видавництв і журналів радянської України для нього знову закриті. Його
"нові провини" - це підтримка зв'язків з творчою молоддю, що склала
дисидентські кола, і відмова свідчити на суді над В. Морозом - українським
істориком - політв'язнем. Письменник зазнає тиску: його перестають
друкувати, цькують у пресі. У цей час у Болгарії, Польщі, Англії, Канаді,
США, Австралії перекладають і перевидають твори Антоненка-Давидовича.
Залишив спогади про Васильченка, Плужника, Тенету,
Рильського, Сосюру та процес СВУ.
"...мушу писати, бо інакше життя втрачає всякий сенс"
Б. Антоненко-Давидович
Підписатися на:
Дописи (Atom)