5.08 - 120 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА (1898-1984) - УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА (1898-1984) - УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
"... в літературі тепер настанова — писати «виробничі» та «колгоспні»
романи, до чого я аж ніяк не мастак. Ну, що ж — доведеться писати «для
вічности», відкладаючи написане в папку «Як умру, то поховайте»…"
Б. Антоненко-Давидович
Письменник
- незламної волі і жахливої долі: за відмову зросійщувати словники
української мови 1935 засуджений до страти. Радянська влада "не
вибачила" йому участь у визвольних змаганнях 1917—1920-х років:
Антоненко-Давидович служив у лавах Запорізького корпусу армії УНР та Армії Директорії. Навчався в петлюрівському юнкерському училищі. Спогади про звитяжну боротьбу за державну незалежність втілені в зворушливому оповіданні "Шурабуря".
1918 обіймав посаду коменданта Мелітополя. Організовував українські
школи. 1933 здійснив подорож на велосипеді з Києва до Полтави через
Батурин, Глухів, Гадяч, Охтирку й Диканьку разом з Підмогильним, Багряним,
Тенетою. Вищу міру покарання замінили на 10 років ГУЛАГу. Вини не
визнав. Ув'язнення відбував у СИБЛАГу, БАМЛАГу: у жахливих умовах дзьобав
граніт і скелі, кайлував мерзлу землю, прокладаючи залізницю. Його ім'я
піддано анафемі з суворою забороною згадувати. Приходило розпорядження —
спалити його книги. Відбувши перший термін, повернувся в Україну, однак
був знову арештований за зберігання лірики О. Олеся і без суду позбавлений волі: засуджений на довічне
заслання до Красноярського краю. Сталінський терор вирвав його з літератури,
коли йому було 35, а повернувся він в літературу у 58. До Києва привіз с
собою чорновик роману "За ширмою", який писав у найнелюдяніших умовах
на випадкових клаптиках паперу в кожну вільну хвилину. Своє нове життя на
волі розпочав мандрівкою по рідній, давно не баченій батьківщині. Так
народилась книжка "Збруч". А ще 60-річчя відзначив перевиданням
одного з своїх давніших оповідань - «Крила Артема Летючого».
Цикл "Сибірські новели" - найсильніші у творчому доробку письменника. Знамениті його роздуми й спостереження над українською
літературною мовою з'явилися під назвою «Як ми говоримо». Ця книжка стала
останньою публікацією творів Антоненка-Давидовича. Від 1971 року двері
видавництв і журналів радянської України для нього знову закриті. Його
"нові провини" - це підтримка зв'язків з творчою молоддю, що склала
дисидентські кола, і відмова свідчити на суді над В. Морозом - українським
істориком - політв'язнем. Письменник зазнає тиску: його перестають
друкувати, цькують у пресі. У цей час у Болгарії, Польщі, Англії, Канаді,
США, Австралії перекладають і перевидають твори Антоненка-Давидовича.
Залишив спогади про Васильченка, Плужника, Тенету,
Рильського, Сосюру та процес СВУ.
"...мушу писати, бо інакше життя втрачає всякий сенс"
Б. Антоненко-Давидович
Немає коментарів:
Дописати коментар