ЛЮБІ ЧИТАЙЛИКИ!
Починаємо презентацію ЕЛЕКТРОННОЇ КАРТОТЕКИ
"ТАТОВОЇ БІБЛІОТЕКИ"!
ПОРИНЬ В ІСТОРІЮ УКРАЇНИ!
23.01 - 130 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ П. Г. ТИЧИНИ (1891-1967) - УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА
І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв:
Росіє, Росіє, Росіє моя!
…Стоїть сторозтерзаний Київ,
і двістірозтерзаний я.
П. Тичина
Петлюра клав йому руку на плече, коли поет читав свої вірші. Мав досконалий музичний слух і грав на фортепіано, кларнеті, бандурі, гобої. Гарно співав: бог обдарував його дзвінким мелодійним голосом. Досконало знав нотну грамоту: навчав нот майбутнього хорового диригента Григорія Верьовку. Оволодів азами диригування. Диригував хором на похороні Коцюбинського, який свого часу благословив його на початок шляху в літературі. На одному із літературних вечорів Коцюбинський сказав: «Серед нас справжній поет!». Мав хист до малювання. Планував вступити до художньої академії. Самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов. Зібрав власну бібліотеку – близько 20 тисяч книжок. Перекладав твори світової літератури з 40-ка мов світу. У літературі заснував власний літературний напрямок – «кларнетизм» – представлений в поезії ним одним збіркою "Сонячні кларнети". Ця збірка зробила його безсмертним: це був справжній Тичина, той, який запам’ятався мільйонам. Україна і світ вітали поета українського Відродження, барда Центральної Ради. Дружив з Василем Елланом-Блакитним. Підтримав К. Білокур, коли вона була ще нікому не відомою. Художниця на знак вдячності подарувала поетові картину «Півонії». Завдяки Павлу Загребельному справжнім романтичним коханням Тичини вважають Наталку Коновал. “Кларнети ніжності” – повість Загребельного про Тичинину Беатріче, яку він єдину називав “коханою”. Свої твори Павло Тичина все життя писав лише олівцем.
"Феномен Тичини – феномен доби… поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль… Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції… Тичину репресували визнанням. Покара славою – одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом”
В. Стус “Феномен доби”.
ЯК ХОДИЛИ МИ БРОДИЛИ,
ТО ЩЕДРІВОЧКУ ЗУСТРІЛИ!
ХАЙ ПРИХОДЯТЬ ДО ОСЕЛІ
ДРУЗІ ВІРНІ І ВЕСЕЛІ,
МОРЕ СМІХУ І ЛЮБОВІ.
ЩОБ УСІ БУЛИ ЗДОРОВІ!
Хай приходять до оселі
Друзі вірні і веселі,
Море сміху і любові.
Щоб усі були здорові!
Як ходили ми бродили,
То щедрівочку зустріли.
Як ходили ми бродили,
То щедрівочку зустріли.
15.01 - 150 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО (1871-1942) - УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНІЙ ПЛАНЕТАРНОГО МАСШТАБУ: найвидатніший мовознавець світу, найвизначніший світовий дослідник сходу, історик, письменник, перекладач, фундатор першої Академії наук. Ім'я Кримського міститься в затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Його останній учень Омелян Пріцак влучно назвав вченого "найкращим кримським подарунком Україні". Володів майже 100 мовами світу. Жартома відповідав: "Легше буде сказати, яких я мов не знаю". Листувався з Грінченком, Франком, Українкою. Франко писав про нього як про «високоталановитого поета» і «дуже оригінального повістяра». Не мав й краплини української крові: по лінії батька походив із кримськотатарського роду, мати - шляхтичка. Присвятив своє життя УКРАЇНСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ІДЕЇ, відродженню української науки та культури. У трирічному віці навчився читати. Любов до української мови йому прищепили Павло Житецький та Михайло Драгоманов ще у знаменитій колегії Павла Ґалаґана, де Кримський навчався підлітком. Мовою не лише свого спілкування, а і наукової та творчої праці Кримський свідомо обирає українську мову. У часи Російської імперії це було неприйнятно. Але вчений вперто говорив українською і французькою. 1918 року переїхав до Києва, де обійняв посаду секретаря заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. З 1921 - директор Інституту української наукової мови. 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви. За свою любов до мов він поплатився зіром і потребував допомоги секретаря. Його очима став Микола Левченко, якого він усиновив і який пізніше став дослідником з україністики. Репресований радянською владою, Левченко врятував своїми свідченнями свого вчителя від арешту 1929 у інспірованому НКВС процесі над «Спілкою визволення України».
ЖЕРТВА СТАЛІНСЬКОГО ТЕРОРУ. Залишив унікальні дослідження української мови. Вів запеклу полеміку з російськими вченими, адже вважав, що українська мова уже в XI столітті існувала «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця» (а не в ХIV, як пропагувала радянська наука). Саме тоді Кримським зацікавлюються органи влади. Каганович запросив Кримського укласти "Російсько-український словник", але вчений рішуче відмовився: "... не хочу рискувати своїм чесним ім'ям перед галичанами, що досі твердо вірили в мою непідкупну чесність і рішуче усуваюся від участи в Словникові, де безшабашно гарцюють усякі мовокалічники та мовозасмітники". 1941 Кримського заарештовано, звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності як "ідеолога українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля" й ув'язнено. Кримського разом з багатьма іншими представниками української інтелігенції у холодних вагонах відправляють до Казахстану. Досі невідоме місце його поховання.
Як письменник Кримський відомий
поетичними творами (збірка «Пальмове гілля»), оповіданнями («Повістки
й ескізи з українського життя») та романом — «Андрій Лаговський».
Перекладав Омара Хайяма, Сааді, Фірдоусі та багатьох західноєвропейських поетів.
Переклав Коран й опублікував його з науковими коментарями. Поміж тогочасною
інтелігенцією було престижно вивчати Коран по Кримському.
Протягом життя таємно й безнадійно кохав Лесю Українку. На його шістдесятиріччі Павло Тичина прочитав присвячений Кримському вірш, де згадувалася «вічно мрійна Леся...», що розкрило цю таємницю. Українка присвятила свою драму "В катакомбах" "шановному побратимові А. Кримському".
"Поезіє! супутнице моя!
Ти — теплий, животворний промінь сонця,
Ти — тихий місяць, що в тюрмі сія
З закуреного, темного віконця."
А. Кримський
13.01 - 140 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНТІНА ЛОТОЦЬКОГО (1881- 1949) - УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
"Я народився на прекрасній галицькій землі... Ще змалку любив слухати розповіді свого тата про відважні і трагічні сторінки нашого народу, які западали глибоко у мою дитячу допитливу душу. Цю любов та цікавість, коли уже підріс, хотів передати усім дітям України у своїй творчості... У своїх історичних оповіданнях я писав починаючи від славетних князів Київської Русі і до періоду, коли на захист рідної землі прийшли Січові Стрільці. Я так любив свою Батьківщину, що записався до легіону Січових Стрільців, аби не лише словом, а й зі зброєю в руках захищати рідні простори."
А. Лотоцький
Письменник, який воював за Українську Державність і пером і зброєю. Його творчість набула заслуженої популярності ще в 20–30-их роках минулого століття, а сучасні покоління українців відкривали його ім'я за часів Незалежної України. Учасник національно-визвольних змагань 1914–1920 років. Активний діяч Пресової Кватири Українських Січових Стрільців. Зробив великий внесок в розвиток українського історичного оповідання. Автор “Історії України для дітей” від найдавніших часів до початку першої світової війни. Його твори входили в "Зразкову парохіяльну бібліотеку" грекокатолицької мітрополії 1933. Напередодні Другої світової війни Лотоцький написав свій найпопулярніший твір – книжку історичних оповідань “Княжа слава”. Син письменника Л. Лотоцького. Змалку писав казки, оповідання, віршував. Історичну тему його літературній творчості прищепив Михайло Грушевський під час навчання у Львівському університеті. Перші друковані літературні твори Лотоцького: "Цвіти з поля", "Ведмедівська попівна", історична повість з часів Хмельниччини «Триліси» - з'явилися ще за студентськіх часів і побачили світ за сприяння товариства «Просвіта». 1912 разом з учнями Рогатинської гімназії, у якій викладав письменник, здійснив мандрівку «Пішки на гору Маркіяна», присвячену 100-річчю натхненника національного пробудження Галичини Маркіяна Шашкевича. За безпосередньою участю Лотоцького учні гімназії заснували Товариство “Молода Січ”. Коли виникло питання про формування леґіону Українських Січових Стрільців, зголосилися майже всі учні і педагоги Рогатинської гімназії. Директор гімназії Михайло Галущинський став першим командувачем леґіону. Лотоцький - старшиною. Талановитий дитячий письменник, журналіст і видавець. Львівський дитячий часопис “Світ дитини”, з яким творчо співпрацював письменник, дітки з любов’ю називали “Наш Світик”. Лотоцький друкував у часописі “Казки дідуся Тараса” - біографії Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Андрія Чайковського. В останні роки життя чекав арешту енкаведистами і ґестапо за видання української газети “Українське слово”. За радянських часів письменник голодував, навіть просив милостиню. І все ж пера не кидав, творчо працював, готував матеріал до українських читанок, але... вже більше ніхто не друкував його творів аж до 1990-го, коли знову львівська "Просвіта" опікувалася виданням Лотоцького. Видав «Коротку граматику української літературної мови». Дослідження “Тарас Шевченко в німецьких перекладах” і досі не втратило своєї вартості.
ВИВЧАЄМО УКРАЇНСЬКУ ІСТОРІЮ ЗА ПЕРЕКАЗАМИ ЛОТОЦЬКОГО!