ЮВІЛЕЙ 2018 РОКУ!
3.04
- 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА (1918-1995), УКРАЇНСЬКОГО
ПИСЬМЕННИКА, ЛАУРЕАТА ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ, ГЕРОЯ УКРАЇНИ
" Я ж стояв і стою на тому, що вся Україна... захищала
себе як націю і що Рух Опору, подібно як свого часу у Франції чи Польщі,
і в нас був усенаціональний. Не кажучи вже про суцільно нескорену
Галичину, відомо, що й Східна Україна, все наше Подніпров’я, нещадно
зрусифіковане, задушене, затероризоване, раз у раз заявляло про себе
протестами і воістину мужніми вчинками. В цьому я пересвідчився ще під
час «соборної історії», коли тисячі не знайомих мені людей, ризикуючи
собою, стали на захист книги й підтримали автора своїми безстрашними
листами."
О. Гончар "Щоденники"
Він народився у Першу Українську Незалежність, а напередодні історичного референдуму 1991 звернувся до "згорьованої, прекрасної України": "Україно, день твій гряде!" Саме його перо першим розповіло про трагедію голодомору в радянській художній прозі у повісті "Стокозове поле", коли письменникові було лише 23. СРСР "привітав" майстра з 50-річним ювілеєм погромом його славетного "Собору". 1992,
коли Незалежна Україна святкувала свою першу річницю, Кембріджський
біографічний центр присвоїв Гончару довічний титул: "Інтелектуал світу".
Твори Гончара перекладалися на 67 мов.
Звістка про Другу світову застала студента Гончара у бібіліотечному читальному залі. У червні 1941 у складі студентського батальйону він іде добровольцем на фронт. Мужньо і правдиво розповість про війну Гончар у романі «Людина і зброя», який став першим лауреатом премії ім. Т. Шевченка. Війну Гончар закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. За бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу». Робота над романом «Прапороносці» тривала три повоєнних роки вже у Дніпропетрську, де він завершував навчання в універсітеті, який зараз носить його ім'я. Високу оцінку творові дали Яновський, Тичина, Остап Вишня. Знаменитий «Собор» був опублікований 1968. Назва роману походить від майже-зруйнованого дерев'яного, збудованого без єдиного цвяха, козацького собору, що стояв у центрі Новомосковська, недалеко від того місця, де жили батьки та сестра письменника, який завдяки сакральному роману письменника був відбудований у 90-роках. Книгу піддали нещадному цькуванню і твір було вилучено на два десятиліття. Нищівна кампанія проти роману «Собор» у Дніпрі стала своєрідним каталізатором дисидентського руху в регіоні. Радянська критика визнала роман ідейно розгнузданним, антирадянським, націоналістичним. Патріотична інтелігенції міста в серпні 1968 написала лист-протест, що став відомий як «Лист творчої молоді м. Дніпропетровська». Після оприлюднення «Листа» за кордоном його авторами зацікавилося КДБ. Відбувся судовий процес, учасники якого були засуджені до різних термінів ув'язнення. Серед авторів листа був Іван Сокульський, який отримав за цей лист майже 5 років таборів суворого режиму. В своій творчості Гончар сповідував правду. Прикладом цього може бути його гідна відповідь владі на її прохання написати роман про УПА «так, як треба»: "Правду ви мені все одно не дасте написати, а неправду — не хочу!" "Олесь Гончар як Дніпро, як степ, як наше Придніпров'я, є ... знакова особистість і бренд...", - сказала Леся Степовичка.
Звістка про Другу світову застала студента Гончара у бібіліотечному читальному залі. У червні 1941 у складі студентського батальйону він іде добровольцем на фронт. Мужньо і правдиво розповість про війну Гончар у романі «Людина і зброя», який став першим лауреатом премії ім. Т. Шевченка. Війну Гончар закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. За бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу». Робота над романом «Прапороносці» тривала три повоєнних роки вже у Дніпропетрську, де він завершував навчання в універсітеті, який зараз носить його ім'я. Високу оцінку творові дали Яновський, Тичина, Остап Вишня. Знаменитий «Собор» був опублікований 1968. Назва роману походить від майже-зруйнованого дерев'яного, збудованого без єдиного цвяха, козацького собору, що стояв у центрі Новомосковська, недалеко від того місця, де жили батьки та сестра письменника, який завдяки сакральному роману письменника був відбудований у 90-роках. Книгу піддали нещадному цькуванню і твір було вилучено на два десятиліття. Нищівна кампанія проти роману «Собор» у Дніпрі стала своєрідним каталізатором дисидентського руху в регіоні. Радянська критика визнала роман ідейно розгнузданним, антирадянським, націоналістичним. Патріотична інтелігенції міста в серпні 1968 написала лист-протест, що став відомий як «Лист творчої молоді м. Дніпропетровська». Після оприлюднення «Листа» за кордоном його авторами зацікавилося КДБ. Відбувся судовий процес, учасники якого були засуджені до різних термінів ув'язнення. Серед авторів листа був Іван Сокульський, який отримав за цей лист майже 5 років таборів суворого режиму. В своій творчості Гончар сповідував правду. Прикладом цього може бути його гідна відповідь владі на її прохання написати роман про УПА «так, як треба»: "Правду ви мені все одно не дасте написати, а неправду — не хочу!" "Олесь Гончар як Дніпро, як степ, як наше Придніпров'я, є ... знакова особистість і бренд...", - сказала Леся Степовичка.
"Він ніколи нічого не хотів для себе. Був гордий і красивий в юності і в високі літа"
Д. Білоус
Немає коментарів:
Дописати коментар