Блог бібліотеки-філії № 11

КОХАННЯ В ЖИТТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 

Презентує  панянка Анастасія, бібліотекар

     Історія зберегла імена жінок, які полонили серце Тараса. Я хочу розповісти про тих, які увійшли водночас і в душу поета, і в його творчість.

   Першим сильним почуттям майбутнього Кобзаря було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Вона стала Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна доля стала трагедією його серця. Розлука була несподівана і довга: Тарас-кріпак повинен був поїхати разом зі своїм паном.  Зустрілися ще раз у житті через 14 років: відомий і вільний поет приїхав у рідне село  і побачився з Оксаною, яку на той час вже видали заміж за кріпака. У віршах, присвячених Оксані (''Мені тринадцятий минало'', ''Ми вкупочці росли'', ''Не молилася за мене''), створених на засланні, доторкаємося до особисто пережитого Шевченком:

...А дівчина

          При самій дорозі 

               Недалеко коло мене

               Плоскінь вибирала,

                       Та й почула, що я плачу.

                  Прийшла, привітала,

               Утирала мої сльози

       І поцілувала... 

    Будучи студентом Академії мистецтв у Петербурзі, Шевченко переживає захоплення Амалією Клоберг, дівчиною-натурницею, яку вивів під ім'ям Паші в повісті ''Художник''.

  Закохане серце Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, відчуло великий поетичний талант Шевченка. Княжна першою назвала його генієм, нехтуючи людськими забобонами, сміливо простягла руку через соціальну безодню між нею і поетом.  Те, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою ''Тризна'', є свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки. Згодом вона стала близьким другом і сумлінням поета.

...Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил...

   "Ганні вродливій'' (так називав Тарас дружину полковника Платона Закревського) поет присвятив поему ''Слепая'', а також поезії ''Г.З.'' та ''Якби зустрілися ми знову...''. В цих віршах і відвертість, і щедрість серця поета, і шляхетність почуття, і зрілість майстра слова. У рядках любові звучить біль самотності. Зболене тугою любові серце зберегло чарівне почуття до заміжньої жінки, ''свята чорнобривого'', яку він називав своїм ''єдиним великим коханням''.

Ти не здавалася мені

  Такою гарно-молодою

І прехорошою такою

        Так, як тепер на чужині...

    Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Сучасники поета скептично ставилися до цієї жінки. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала врятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю. Але не судилося стати їй Шевченковою долею. Серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної, всепоглинаючої самотності. У поетичних рядках цих років життя відчуваємо радість кохання і крах надій, невимовний душевний біль. Любовні поезії сумні, а подекуди й трагічні, як і доля поета.

                     Моя ти любо! усміхнись,
                     І вольную святую душу,
                          І руку вольную, мій друже,
Подай мені...

ЗАХОПИСЬ ТАРАСОВОЮ ПОЕЗІЄЮ ПРО КОХАННЯ!