ДО ДНЯ МІСТА!
2020 РІК У ДНІПРІ -
РІК ОЛЕКСАНДРА ПОЛЯ!
"Був Олександр Миколайович цілеспрямований і вольовий, трохи романтичний і
дуже великий патріот. По дідові — швед, по бабусі — з роду легендарного
запорозького наказного гетьмана Полуботка. Але якщо схованих ніби в
чужому банку скарбів Полуботка досі не дошукалися, то скарбів, відкритих
Колумбом підземних родовищ нашого краю, сьогодні чимало."
В. Заремба
Феномен Олександра Поля у
тому, що він одночасно творив НАУКОВУ, ЕКОНОМІЧНУ і КУЛЬТУРНУ історію рідного
краю. ПЕРШИЙ ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН КАТЕРИНОСЛАВА. СТЕПОВИЙ ПРОМЕТЕЙ. КОЛУМБ СКАРБІВ ДИКОГО ПОЛЯ. Це завдяки його зусиллям наш край перетворився на індустріальний
регіон. Багата людина, Поль під кінець життя став
жебраком. Все своє майно та прибутки він витратив на промислову розбудову
Катеринославської губернії. Ініціатор освоєння мінеральних багатств
Криворізького району - видобутку відкритим способом залізної
руди. Поль сам розгортав розвідувальні роботи. Відкрив червоний, як
кров, камінь - залізну руду. Промислове
освоєння Кривбасу скінчилося для Поля розоренням, а для півдня Росії —
неймовірним розвоєм металоплавильної індустрії. Але у його наукових
пошуках Росія йому не допомагала. Його ідеї розробки корисних копалин вважали божевільними. Спорудження залізниці та
залізничного мосту через Дніпро російська влада взагалі назвала безглуздістю і утопією.
Підтримку своїм задумам він шукав в Європі. Він сам подався у Німеччину,
де, відрекомендувавшись археологом, на власні очі ознайомився з відкритим і
підземним видобутком корисних копалин. «Ми вам щиро заздримо, — говорили Полю,
від’їжджаючи додому, іноземці-дослідники, — бо можете вважати себе неймовірно
удачливим капіталістом і багатим станете непомітно: ТАКОЇ РУДИ НЕМАЄ В ЄВРОПІ».
Потім був Париж: фірма «Мідь і цинк».
Французи хутко утворили акціонерне товариство «Криворізькі залізні руди» з
капіталом — п’ять мільйонів франків... І почалася на Криворіжжі ЗАВДЯКИ ПОЛЮ І ЄВРОПЕЙЦЯМ «ЗАЛІЗНА ЛИХОМАНКА», як писав, примчавши сюди, відомий російський
репортер і письменник Володимир Гіляровський. За лічені роки в басейні
запрацювало 79 рудників, що належали іноземцям. Разом вони щорічно видобували
три мільйони тонн руди.
Ще хлопчиком Поль лазив по горищах свого будинку, відшукуючі різні предмети давнини. То не дивно, що, повернувшись додому після закінчення Дерптського університету, молодий поміщик Поль, як він сам написав у своєму щоденнику, «взяв у руки палицю і пішов пішки оглядати могили, городища і урочища», щоб незабаром розпочати розкопки. Знаходив старожилів, у котрих зберігалися старожитності, скупляв їх і описував. Над усе шанував Яворницького і сам передав йому під опіку свої багатства. Наприкінці життя Поль-жебрак відкинув пропозицію продати унікальні реліквії старовини англійцям за великі гроші, яких вистачило, щоб гідно дожити свого віку, бо всі ці реліквії належали його народові і його Батьківщині. І саме після цього Поль негайно написав заповіт: «Передаю в дар жителям Катеринослава для музею старожитностей зібрану мною колекцію: 522 предмети кам’яного віку, 84 бронзового, 632 із древніх грецьких колоній, 356 скіфської доби, 322 київських княжих часів, 241 всякої зброї, 276 речей, які стосуються етнографії, 281 предмет запорозької і козацької давнини та 2060 монет різних часів, народів і цивілізацій...» Шануючи свого першого мецената, Дніпровський історичний музей імені Д. Яворницького спочатку називався Музеєм Поля. Його колекція вважалася однією з найбільших в історії Південної України.
Перший, хто ще за радянських часів зумів повернути добре ім’я Поля спадкоємцям, — дніпровський письменник Володимир Заремба, який зібрав, систематизував сотні матеріалів та свідчень про Поля, його життя та діяльність і написав документальну повість ще 1980 - «Скарб Дикого степу». І саме він у Дубовій балці відшукав будиночок, у якому мешкав і працював Поль, і домігся не тільки меморіальної дошки, а ще і погруддя Олександра Миколайовича. В. Заремба життя і жертовний подвиг Олександра Миколайовича Поля назвав шляхом до вівтаря.
Ще хлопчиком Поль лазив по горищах свого будинку, відшукуючі різні предмети давнини. То не дивно, що, повернувшись додому після закінчення Дерптського університету, молодий поміщик Поль, як він сам написав у своєму щоденнику, «взяв у руки палицю і пішов пішки оглядати могили, городища і урочища», щоб незабаром розпочати розкопки. Знаходив старожилів, у котрих зберігалися старожитності, скупляв їх і описував. Над усе шанував Яворницького і сам передав йому під опіку свої багатства. Наприкінці життя Поль-жебрак відкинув пропозицію продати унікальні реліквії старовини англійцям за великі гроші, яких вистачило, щоб гідно дожити свого віку, бо всі ці реліквії належали його народові і його Батьківщині. І саме після цього Поль негайно написав заповіт: «Передаю в дар жителям Катеринослава для музею старожитностей зібрану мною колекцію: 522 предмети кам’яного віку, 84 бронзового, 632 із древніх грецьких колоній, 356 скіфської доби, 322 київських княжих часів, 241 всякої зброї, 276 речей, які стосуються етнографії, 281 предмет запорозької і козацької давнини та 2060 монет різних часів, народів і цивілізацій...» Шануючи свого першого мецената, Дніпровський історичний музей імені Д. Яворницького спочатку називався Музеєм Поля. Його колекція вважалася однією з найбільших в історії Південної України.
Перший, хто ще за радянських часів зумів повернути добре ім’я Поля спадкоємцям, — дніпровський письменник Володимир Заремба, який зібрав, систематизував сотні матеріалів та свідчень про Поля, його життя та діяльність і написав документальну повість ще 1980 - «Скарб Дикого степу». І саме він у Дубовій балці відшукав будиночок, у якому мешкав і працював Поль, і домігся не тільки меморіальної дошки, а ще і погруддя Олександра Миколайовича. В. Заремба життя і жертовний подвиг Олександра Миколайовича Поля назвав шляхом до вівтаря.
Немає коментарів:
Дописати коментар