Кожного року 22 червня країна вшановує пам'ять жертв війни. Цей день став
фатальним для кожного… Для тих, хто пішов, і не повернувся. Для тих, хто
залишився без батька, сина, чоловіка, брата… Для тих, в кого доля склалася за
іншим сценарієм. Все могло б бути інакше. Але цей день пройдений і увіковічений
в історії.
Усі ми знаємо, що на долю України припали чи не найстрашніші випробовування у
роки радянсько-німецької війни. Не тільки люди потерпали від ударів
бомбардування, обстрілу, жорстоких катувань, але і наша рідна земля відчула на
собі біль втрати. Скільки було пошкоджено, знищено та вивезено пам’яток
історії, археології, архітектури, монументального мистецтва. Щось вдалося
відбудувати, відродити, а щось та когось врятувати і повернути додому ми були
вже не в силі.
Тому, наш обов’язок – навіки зберегти світлу пам'ять про тих, хто боровся за
перемогу у цій жахливій війні. І вічна пам'ять тим, хто загинув від рук нацизму.
Все починалося з грому небесного,
Такого жорстокого, такого нечесного.
Із ненависного, злісного грому,
Який на світанку вигнав із дому...
А небо світле закрили чорні хрести!
Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..
Крізь руки у двір гусенята малі...
І кров на травиці... І кров на землі...
І шипить у ставку гаряче залізо,
І полум'я дике шугає над лісом...
І мама мовчазно-бліді, мов стіна...
І тато поволеньки кажуть: «Війна...»
Олекса
Роздольський
Немає коментарів:
Дописати коментар