Блог бібліотеки-філії № 11

23.04 - 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГРИГОРІЯ ТЮТЮННИКА (1920-1961) - УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА, ЛАУРЕАТА ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ (1963 р.)

"Я знав: мій шлях лежить через вогні,

І тим шляхом пробитися мені,

Тому й пробивсь крізь тучу грозову.

Я єсмь. Я сильний. Я живу."

                                                                                              Г. Тютюнник

                                                                                                   

  «Григорій Тютюнник був людиною великої щедрості, душевної чистоти, закоханості в життя і людей, і всі ці якості органічно ввійшли – та й не могли не ввійти – в плоть і кров його книжки»

                                                                               Олесь Гончар

    Письменник, який мав «...талант людяності. І вроджений, і вистражданий» (так писав про нього молодший брат Григір Тютюнник), прожив коротке життя - неповні 42. Олесь Гончар, який   разом з Григорієм навчався в університеті, тепло й проникливо розповідав про свого друга: «В університеті ми називали його просто: Гриць. Для нас він був передусім поет. І не лише своїми віршами… навіть його «чайльд-гарольдівська» нахмуреність, що мимоволі викликала усмішку, та розвихрений циганський чуб, що він його деколи грізно напускав аж на очі  не могли приховати від нас справжнього Гриця з його ніжною, мрійливою, довірливо-чистою душею».     

  Книга його життя -  роман «Вир» - засвідчила відродження української літератури після сталінського терору. Репресоване українське слово вижило! Над книгою письменник працював і днями, і ночами, немов відчував, що довго жити не буде: мало не до самого серця увійшов у груди уламок   ворожого заліза під час Другої світової.

    Він любив Україну, свій народ і рідну мову. Письменник  так говорив  своєму молодшому брату, коли перечитував його перші твори, написані російською мовою:

«Тільки знай, братику, мова – душа народу. Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, як виразиш їхню душу  не через їхню мову, сиріч душу? Ти обов’язково зайдеш у цей тупик і потупцяєш назад, шкодуючи, що змарнував скільки часу». 

"Григорій Тютюнник за вродженим прізвищем - Будений, але яке свято - читати його прозу!

 Бо то - поезія, то - сама Україна"

                                                                           Г. Білоус

Тож навіть сьогодні не завадить сказати доброго слова Анатолію Дімарову, який довів роман до друкування у київському видавництві, відкрив початок схвальних відгуків про одну із найкращих книг нашого Золотого Фонду, яка могла б і не побачити світу…