20.09 - 90 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
І. О. СВІТЛИЧНОГО (1929-1992) - УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА, ЛАУРЕАТА ПРЕМІЇ ім. ШЕВЧЕНКА
"А в мене - тільки слово,
Те, що мати
Навчила мене першим вимовляти,
Навчила гідно на устах нести."
І. Світличний
Поет,
для якого поезія стала "свободою серця". Український патріот, який
пройшов тернистий шлях на Голгофу. Людина європейської формації. Інтелігент з
ениклопедичними знаннями: мав одну з найкращих приватних бібліотек. Книги були
його справжніми друзями і у радянському концтаборі: коли Світличного
пересилали по етапу і йому треба було спакувати речі, виявилося, що книжки
зайняли кільканадцять ящиків, тому начальство речі Світличного змушене було
відвезти вперше і востаннє в історії табору на вокзал підводою. Людина
назламної сили духу: вийшовши з радянського карцеру, сказав без жодної іронії:
„Життя чудове!”. Духовний лідер національно-демократичного руху
60–х р. - вихідець з Луганщини (Старобільськ). 1965 йому заборонили
друкувати будь-що. Співзасновник Клубу творчої молоді. Рух, започаткований
Клубом, а також люди, що гуртувалися довкола нього, були власне тими, кого
згодом назвуть поколінням шістдесятників. Світличний всіляко підтримує свіже
талановите слово Драча, Костенко, Вінграновського. „Доброокий“ – так Василь
Стус назвав Івана Світличного. А в листах додавав: „Все кращого в мені – це
Іван. Усе кращого в багатьох інших – від Івана. Він роздарував себе про
проскурах. Виняткова роль, виняткова самопожертва – без тіні докору“.
Інтелігентна людина, яка створила громадянські гасла: "Як не я, тоді хто?
Не тепер, то коли?". Виборював "Свободу не втікати з бою, Свободу
чесності в бою". Масштаб особистості
Світличного був такий великий, а протести з приводу його першого арешту такі
численні, що радянська влада не наважилися його посадити 1965. Саме тоді
на Захід були передані „Щоденники” Василя Симоненка і там опубліковані. 1972
Світличного заарештували вдруге разом з В. Стусом. На закритому судовому
процесі винесено вирок: 7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання.
Відбував покарання у таборах Пермської області. Душа табірного руху
Опору — його називали «табірною совістю». 1974 Світличного на 56-й
день голодовки (він важив тоді 46 кг) відправили етапом на виховну
«профілактику» до Києва і, не досягши бажаного результату, повернули назад до
табору. Заслання віббував на Алтаї. Працював палітурником у бібліотеці.
Пережив клінічну смерть, складну нейрохірургічну операцію в непристосованих
умовах, гіпсове ліжко, частковий параліч. Вижив тільки завдяки самовідданому
доглядові дружини. Звільнений тяжко хворим 1983. Над його ліжком
висіла карта Радянського Союзу: Іван просив позначити на ній місця, де сидять
його товариші. Говорив дружині, посміхаючись: "Дивись, Льолю, українці
окупували цілий Сибір!" Державну премію України імені Тараса Шевченка
І.Світличному присуджено 1994 посмертно за збірку поезій, поетичних перекладів
і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим». Своєрідним
тюремним щоденником є цикл «Ґратовані сонети». Чи не найсильнішою в
поетичному доробку І.Світличного є написана в таборі поема «Курбас». Портрет
Світличного намалювала Алла Горська. Перекладав зі слов'янських мов, зі
французької. Його поетичну інтерпретацію П. Беранже можна зарахувати до вершин
перекладацької майстерності. На могилі Світличного на Байковому
кладовищі, згідно з його останньою волею стоїть козацький хрест з написом
„Він був світильником, що горів і світився”. Похований у вишиванці,
подарованій йому Василем Стусом.
Вщухає суєтна тривога.
І в небесах я бачу Бога,
І Боже слово на землі.
І в небесах я бачу Бога,
І Боже слово на землі.
І. Світличний
Немає коментарів:
Дописати коментар