"Сьогодні бійці в зоні АТО так само відстоюють не лише незалежність, а й
соборність України, як і їхні попередники майже 100 років тому"
Інститут національної пам'яті.
ХТО СЬОГОДНІ ПІШОВ У ВІЧНІСТЬ
БОРОНИТИ НАС З НЕБА. ХТО?
Ми
- сестрички Ліза та Світлана. Кожного разу, коли ми відвідуємо нашу
дитячу бібліотеку, ми завжди зупиняємось біля виставки "Сини Великого
Тараса". На паперовому жовто-блакитному прапорі - фотографії молодих
усміхнених юнаків - вихованців шкіл нашого мікрорайону - ГЕРОЇВ АТО.
Бібліотекарі розповідають нам про них. Про тих юнаків, завдяки яким ми
всі живемо в Україні. Про наших сучасних ГЕРОЇВ. Про наших НЕЗЛАМНИХ
КІБОРГІВ. Про тих хлопчиків, які стали янголами-охоронцями рідної
України. І вони нас дуже вражають.
Черненко
Роман та Дмитро Астраков були друзями, хоча навчалися у різних школах. Роман –
у 118-ій, а Дмитро – у 29-ій. Їх навіть неможливо назвати по батькові, бо їм
було лише по 20. Коли вони за власним бажанням прийшли до військкомату, їх
повернули додому, бо вони були дуже молоді. І тоді вони пішли
добровольцями. Обидва - вояки полку «Азов». Роман загинув за Широкине, Дмитро –
під Маріуполем. Якось до бібліотеки прийшла бабуся Дмитра, яка довідалась про
цю виставку від інших читачів. Вона довго не відходила від виставки і
розповідала про свого онука. На новорічні свята ми з бібліотекарями
власноруч зробили листівку – привітання з теплими словами пошани і подяки
і подарували її бабусі.
Герману Абашину – 21. Він навчався у школі № 14. Загинув в Іловайському котлі
під час прориву з оточення. Він мріяв стати військовим і став ним.
Коренченко Олег – 23 роки. Був учнем школи № 118. Це наша рідна 25-та
Дніпропетровська повітряно-десантна бригада. Загинув в збитому терористами
літаку над Луганськом.
Учням
118-ої школи - братам-близнюкам Лащенкам Артему та Максиму було 27 років.
Вони загинули під час виходу з оточення села Петропавлівка Донецької області.
Нашу бібліотеку відвідує одна дівчинка, яка жила з ними в одному домі.
Вона розповідала, що вони були дуже лагідні, завжди пригощали її – маленьку –
цукерочками.
Капітоненко Євген – також учень 118-ої школи: 28 років. Загинув за
селище Піски. Найстаршому - Полянському Іллі – 39 років.
Справжнього кіборга виховала 29-та школа. У цій школі зараз і ми
навчаємось. Він захищав Донецький аеропорт. Загинув від кулі снайпера.
Ці
герої за особисту мужність і героїзм нагороджені орденом «За
мужність» III ступеня
(посмертно). На фасадах шкіл № 14 і 118 з’явилися пам’ятні дошки своїм
учням. На відкритті цих дошок виступали їх побратими, діти випускали у небо
паперових журавликів на жовто-блакитних кульках.
Ці хлопці виховувались у тих самих школах, у яких навчаємось і ми з друзями.
Вони закрили Україну собою, вони подарували нам Батьківщину. Завдяки їм ми
живимо у мирному Дніпрі. Коли ми дивимося на цю виставку, нам
здається, що вони поряд, що вони з нами розмовляють, вони надихають нас на
навчання, допомагають нам долати якісь перешкоди. Саме вони і такі як вони
роблять нашу Україну вічною.
Наш
батько також учасник АТО. Він загинув під Авдіївкою. АТО дуже його змінило: у
нього з’явилось там багато друзів: його
побратимів. Діти єднають Україну. Ми звертаємось до всіх дітей, батьки яких
загинули у сучасній війні: не треба падати духом, наші батьки не просто
відійшли у вічність, вони зупинили ворога, вони захистили ЕДИНУ СОБОРНУ рідну Україну. Вони
завжди з нами. Зі своїх зірок на небесах вони охороняють і нашу Батьківщину і
нас – їх дітей.
СЛАВА
УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ
СЛАВА!
