29.11 - 115 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГРИГОРІЯ КОСИНКИ (1899-1934), УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
Новеліста з плеяди Розстріляного Відродження презентує пані Марія, завідуюча бібліотекою
Прогримів, немов весняний грім,
І стоїть замучена епоха
Над безсмертним іменем твоїм
А. Малишко про Г. Косинку
Я замислююся над феноменом української літератури, згадую слова Івана Франка про Тараса Шевченка: "Він був сином мужика, а став володарем в царстві духа", - і розумію, що українська література переважно створювалась синами, які народилися в звичайних, часто злиденних, селянських родинах, у неписьменних батьків і пройшли тяжкий шлях від самоосвіти через книгу до яскравих перлин українського письменства. Їх твори - це не
вишукані тістечка, а запашний хліб, без смаку якого неможливо зрозуміти сенс
буття і національної гідності українців. Книги таких письменників роз'яснюють нам, "хто ми та чиї ми діти". Серед них - блискучий співець
села Григорій Косинка, оповідання якого у 20-і роки з рук виривали.
Василь Стефаник називав його «своїм сином з Дівич-Гори» (за назвою гори над
Дніпром поблизу Києва). Косинка - талановитий прозаїк українського
Розстріляного Відродження, молоде життя якого безжально обірвав тоталітарний
радянський режим.
Письменник народився у бідній селянській родині. Рід був давній, чумацький, але
зубожілий — батько Григорія щовесни ходив на заробітки косарем у
херсонські степи. Косинка згадував: "Змалку - така вже доля всіх
селянських дітей - я пас влітку скотину, а зимою ходив до земської школи - в
сусіднє село... Дитячі літа ще й досі стоять мені перед очима, тільки час,
здається іноді, заткав їх на якусь хвилину синьою наміткою,- так врізались вони
в пам'ять." Читати його навчив рідний дід по матері. Саме він
познайомив хлопця із «Кобзарем» Т. Шевченка та подарував йому три тоненькі
зошити, у які Грицько записував почуті від матері та односельців пісні. "У
вільний час я дуже любив книжки читати, отож завжди надокучав батькові,
щоб купили мені ...яку-небудь книжку,,, Батькові книжки я іноді й тепер
перегортаю - я зберіг їх - вони-бо єдині свідки... моєї дитячої любові до
слова, до освіти...", - згадував письменник. Першою українською книжкою,
яка потрапила до рук Косинки, стала «Конотопська відьма» Григорія
Квітки-Основ'яненка. "Квітчина повість дуже вразила й
здивувала..."
Коли Григорієві минуло 14 років, він вирушив до Києва на заробітки.
Працював чистильником чобіт, канцеляристом і вчився на вечірніх гімназичних
курсах. "Яке щастя - я маю роботу і вчуся!" - писав Григорій додому.
Він успішно опанував програму за шість класів гімназії і екстерном склав
екзамени. "Молодість свою - оті літа красні, що ніколи вже не повернуться,
- я прожив у надзвичайній матеріальній скруті, часто й густо в запеклій
боротьбі за шматок хліба." Навчався в Київському інституті народної
освіти, який так і не закінчив через матеріальну скруту. Під час громадянської
війни перебував у повстанських загонах.
Самобутній талант Косинки особливо яскраво спалахнув у жовтні 1919 року.
Письменник став однією з найяскравіших постатей української літератури, часто
виступав на літературних вечорах із читанням власних творів. Помешкання Косинки
стало місцем зборів найталановитіших українських літераторів, серед яких були
Валер'ян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Тодось
Осьмачка. Особливо Косинка товаришував із останнім - таким самим сином бідного
селянина. Жартома їх назививали Косьмачкою. Листувався з В. Винниченком,
Василем Стефаником. З самого початку творчого шляху Косинка - співець села. Він
мовби перейняв з рук Стефаника, Васильченка, Черемшини - своїх улюблених
письменників-учителів - естафету і поніс її далі. Водночас власний стиль
сформувався у Косинки дуже швидко. Віддавши на початку творчості данину
імпресіоністичним, символістським і романтичним барвам, він уже в другій новелі
"В житах" постав як прихильник реалістичного письма стефаниковського
типу, в якому поєднались найрізноманітніші форми художнього мислення. Косинка
стверджував думку про те, що революційні перевороти та доба після них -
це велика драма народу. Високу оцінку творам письменника дав М. Рильський, який
наголосив, що новели Косинки, з часом у певну гармонію злившись, дадуть епопею
революції.
Офіційна радянська критика звинувачувала Косинку у сповідуванні «куркульської
ідеології» та «націоналізмі». Але письменник залишився незламним. У червні 1934
року у Харкові, відбулася конференція літераторів, на якій обговорювали успіхи
колективізації. Після стандартних промов виступив Косинка, який підкреслив: «Ми
стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ». Український письменник В.
Домонтович згадував: "З різкою й запальною люттю він почав говорити на
тему: "Братья писатели, в вашей судьбе что-то лежит роковое". Він
говорив про те, що в умовах "соціального замовлення", коли людину
взяли за горлянку, вона не може творити... Крик одчаю в самотній порожнечі
пітьми. Комуністи зустріли промову Косинки свистом і вигуками обурення, в
сутінках галереї письменники привітали бурхливими оплесками".
У 1934 році Косинку було заарештовано. 18 грудня того ж року газети
повідомили про страту політичного в'язня. Наприкінці грудня 1934 року на квартирі
Максима Рильського зібралися письменники, аби вшанувати пам'яті убитого.
Посмертна реабілітація письменника відбулася 19 жовтня 1957 року. Його дружина
Тамара Мороз залишалася вірною йому до глибокої старості, зберегла в складні
роки пам'ять про нього, дбайливо впорядковувала посмертні видання його творів.
У часи хрущовської "відлиги" були видані 14 новел. Вся художня
і публіцистична спадщина письменника ( без "Фавста" і
"Зустрічі") опублікована лише в 1988 році. Сам Косинка
писав: "Мрію написати колись бодай одну повість та десятків зо два
оповідань, написати їх так, щоб авторові не соромно було в імені української
літератури, не соромно носити почесне ім'я письменника..." Його заповітна
мрія здійснилася: українська література ним пишається!
А ТИ ЧИТАВ ГРИГОРІЯ КОСИНКУ?
Немає коментарів:
Дописати коментар