пʼятниця, 8 лютого 2019 р.


"Сьогодні бійці в зоні АТО так само відстоюють не лише незалежність, а й соборність України, як і їхні попередники майже 100 років тому"
                                                                          Інститут національної пам'яті.


   ХТО СЬОГОДНІ ПІШОВ У ВІЧНІСТЬ
БОРОНИТИ НАС З НЕБА. ХТО?


Ми - сестрички Ліза та Світлана. Кожного разу, коли ми відвідуємо нашу дитячу бібліотеку, ми завжди зупиняємось біля виставки "Сини Великого Тараса". На паперовому жовто-блакитному прапорі - фотографії молодих усміхнених юнаків - вихованців шкіл нашого мікрорайону - ГЕРОЇВ АТО. Бібліотекарі розповідають нам  про них. Про тих юнаків, завдяки яким ми всі живемо в Україні. Про наших сучасних ГЕРОЇВ. Про наших НЕЗЛАМНИХ КІБОРГІВ. Про тих хлопчиків, які стали янголами-охоронцями рідної України. І вони нас дуже вражають.

    Черненко Роман та Дмитро Астраков були друзями, хоча навчалися у різних школах. Роман – у 118-ій, а Дмитро – у 29-ій. Їх навіть неможливо назвати по батькові, бо їм було лише по 20. Коли вони за власним бажанням прийшли до військкомату, їх повернули  додому, бо вони були дуже молоді. І тоді вони пішли  добровольцями. Обидва - вояки полку «Азов». Роман загинув за Широкине, Дмитро – під Маріуполем. Якось до бібліотеки прийшла бабуся Дмитра, яка довідалась про цю виставку від інших читачів. Вона довго не відходила від виставки і розповідала про свого онука. На новорічні свята ми з  бібліотекарями  власноруч зробили листівку – привітання з теплими словами пошани і подяки і подарували її бабусі. 


   Герману Абашину – 21. Він навчався у школі № 14. Загинув в Іловайському котлі під час прориву з оточення. Він мріяв стати військовим і став ним.  Коренченко Олег – 23 роки. Був учнем школи № 118. Це наша рідна 25-та Дніпропетровська повітряно-десантна бригада. Загинув в збитому терористами літаку над Луганськом. 

   Учням 118-ої школи -  братам-близнюкам Лащенкам Артему та Максиму було 27 років. Вони загинули під час виходу з оточення села Петропавлівка Донецької області. Нашу  бібліотеку відвідує одна дівчинка, яка жила з ними в одному домі. Вона розповідала, що вони були дуже лагідні, завжди пригощали її – маленьку – цукерочками.
  Капітоненко Євген – також учень 118-ої школи: 28 років. Загинув за селище Піски.   Найстаршому - Полянському Іллі – 39 років. Справжнього  кіборга виховала 29-та школа. У цій школі зараз і ми навчаємось. Він захищав Донецький аеропорт. Загинув від кулі снайпера.
   Ці  герої  за особисту мужність і героїзм нагороджені орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).  На фасадах шкіл № 14 і 118 з’явилися пам’ятні дошки своїм учням. На відкритті цих дошок виступали їх побратими, діти випускали у небо паперових журавликів на жовто-блакитних кульках. 
     Ці хлопці виховувались у тих самих школах, у яких навчаємось і ми з друзями. Вони закрили Україну собою, вони подарували нам Батьківщину. Завдяки їм ми живимо у мирному Дніпрі.  Коли ми  дивимося на цю виставку, нам здається, що вони поряд, що вони з нами розмовляють, вони надихають нас на навчання, допомагають нам долати якісь перешкоди. Саме вони і такі як вони роблять нашу Україну вічною.
   Наш батько також учасник АТО. Він загинув під Авдіївкою. АТО дуже його змінило: у нього зявилось там багато друзів: його побратимів. Діти єднають Україну. Ми звертаємось до всіх дітей, батьки яких загинули у сучасній війні: не треба падати духом, наші батьки не просто відійшли у вічність, вони зупинили ворога, вони захистили ЕДИНУ СОБОРНУ рідну Україну. Вони завжди з нами. Зі своїх зірок на небесах вони охороняють і нашу Батьківщину і нас – їх дітей. 
СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!

1 коментар:

  1. Дякуємо за світлу розповідь. Відчуваємо, як розвіявся страх і відчай і в серці з'явилась Сила Духу і Любов!

    ВідповістиВидалити