19.09 - 160 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
АДРІАНА КАЩЕНКА (1858-1921), УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
АДРІАНА КАЩЕНКА (1858-1921), УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
"…Таким Адріан Кащенко був для нас, таким і нині постає – талановитим
повістярем, чиє правдиве уславлення української історії є таким
доречним сьогодні, коли Україна виборола свою державність і коли кожен
чесний твір здатен пробуджувати в читачів почуття лицарського
побратимства, прекрасне й людяне почуття національної гордості, гідності
й честі..."
О. Гончар
О. Гончар
Я - Олег. Мені 15 років. Славна історія Запорозької Січі Адріана Кащенка чарує. Бортьба українських козаків за Незалежність вражає. І ми, молодь, розуміємо, чому для нас Січ - рідна мати.
Невтомного співця героїки Запорозької Січі, талановитого українського письменника, книговидавця, просвітнього і культурного діяча Адріана Кащенка Україні подарував наш рідний край. Його перше оповідання «Жар-птиця" вийшло у Катеринославі 1883 і стало першою українською друкованою книжкою на Придніпров’ї. Через 34 роки 1917 Кащенко організовує «Українське видавництво А. Кащенка у Катеринославі», значну частину тиражів якого становили історичні повісті самого письменника. За свої історичні оповідання А. Кащенко береться тоді, коли залишає рідний і близький йому Катеринослав. Перша спроба письменника в історичному жанрі - "Сіркова могила". Потім з'являться «Запорозька слава», «На руїнах Січі», «Мандрівка на пороги», "Під Корсунем". У повістях «З Дніпра на Дунай», «Зруйноване гніздо» Кащенко показав трагічну долю козацтва після знищення Запорозької Січі. Створив письменник і галерею портретів національних героїв України: «Над Кодацьким порогом» (Про гетьмана Івана Сулиму); «Гетьман Сагайдачний», «Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя». Вершина його історичної публіцистики - «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове». Книжка вийшла наприкінці життя письменника. Видання 1918 майже все було знищене денікінцями. "Після академіка Дмитра Яворницького письменник Адріан Кащенко , автор історичних повістей з життя козаччини, був чи не найпопулярнішою постаттю в наших краях...", - згадує Олесь Гончар. Кащенко -- заступник голови Катеринославської «Просвіти». У Катеринославі він жив у маленькому дерев'яному будиночку на Польовій вулиці (нині проспект Олександра Поля) і був великим авторітетом для молоді. "... три останніх роки свого життя Адріан Кащенко був прикутий до ліжка, і упродовж всього цього часу тяжко хворого улюбленого письменника позмінно доглядали учениці катеринославських гімназій та учні Катеринославської учительської семінарії. Бо вони знали ціну милосердю. Бо то були справжні люди!" (Олесь Гончар) Письменника за козацьким звичаєм в останній шлях проводжали всі катеринославські гімназії, тисячі заводськіх робітників з Лівого і Правого берега: труну, вкриту червоною китайкою, везли волами. Траурна процесія розтяглася на багато кілометрів, на ній розгорнули жовто-блакитні прапори. 1933 у радянській Україні на його книги було накладено табу. Вони були вилучені, а його ім’я піддане повній забороні. Навіть зберігати твори Кащенка було небезпечно. Так, у дніпропетровської письменниці Валентини Чорної, заарештованої в Дніпропетровську після Другої світової війни, було знайдено твори Кащенка і це стало одним з пунктів її звинувачення. Після майже шести десятиліть мовчання Адріан Кащенко знов заговорив до своїх читачів у Незалежній Україні.
"У мої шкільні роки твори Кащенка вже було вилучено з бібліотек як "націоналістичні" й "реакційні", і ми, школярі, могли тільки з-під поли передавати один одному ці пошарпані, зачитані книжечки, що просто чарували нас, бо того, чим нас лякали, ми зовсім там не знаходили, а натомість являлись нам із заборонених сторінок пахощі козацьких вольностей, героїка походів... а ще ж полонила краса рідного слова..."
О. Гончар
АДРІАН КАЩЕНКО ПОВЕРНУВСЯ!
Немає коментарів:
Дописати коментар